silenda (silenda) wrote,
silenda
silenda

***

Сьогодні був є мій день для юзера chingizid, від нього пройшла лише половина, але вже є що розповісти, тому я розповім.
Взагалі треба би було вчора, але я вирішила що правильно буде зайнятись цим тоді, коли мені буде не в напряг, а в задоволення, тому сьогодні. До того ж сьогодні чомусь виявилося простіше просто жити, а не перевіряти що відбуватиметься і що з того вийде.
А вийшло от що: одразу як мені спала в голову думка спробувати прожити день для чінгізіда, навколо стали траплятись такі речі, що хотілось сфотографувати просто все місто цілком (і це в моєму районі, де я ходжу ледь не щодня).
Наприклад, дерев’яні полінця, що катаються на каруселі, або от такі милі штукенції в заростях:



Зустріч, куди я йшла у справах, не відбулась, бо нікого з потрібних людей на місці, куди вони самі ж призначили прийти, не виявилось. Насправді, я мала домовлятись про речі, про які досі не впевнена чи воно мені потрібно. Тому зараз в роздумах, сприймати це як привід "забити" чи просто як факт, що день для чінгізіда і бюрократія речі несумісні.

Далі я вирушила "почитати" вірші нашій річці, це був такий збірний жест і як подарунок чінгізіду, і як спілкування з рікою, і ще з деякими людьми і силами природи, з ким на даний момент було треба і це був найкращий спосіб з тих, що спадали мені на думку. Тому понесла запускати в річку паперові кораблики, розписані віршами Макса Фрая, Жадана, моїми власними і іншими актуальними для мене зараз, словом тим, що хотілось сказати світу.

По дорозі трохи заблукала (так я добре знаю де в нас вихід до річки і була там безліч разів, але якось так). Взагалі це вже стає традицією, коли починаю фрайстайлити забрідати кудись не туди. Здається місто натякає, що мені слід частіше і більше гуляти)

А ще дорогою потрапила в вихор з тополиного пуху, хто бачив кліп, котрим я вчора ділилася, дуже схоже було на зграю душ-світлячків звідти. Дуже сильне враження, словами про це не вийде, тому не буду й намагатися.

На березі я відчула вперше в своєму житті оте "мені дуже треба", про яке не раз читала у чінгізіда. Коли фотографувала кораблики на березі, побачила що батарея в фотоаппараті світиться червоним, тобто майже сіла, вистачить на 1-2 фото в кращому разі. Але мені було дуже треба фотку корабликів на воді, хоча б одну. Тому коли я їх запустила і знову ввімкнула фотоапарат, батарея була повна! Я принесла купу фоток і фотоапарат досі працює.










І трохи просто річки








На зворотньому шляху трапилось ось це, колоски що проросли крізь уламки каміння, для мене дуже однозначний знак, що все не марно і все буде добре.



Ще з незвичайного, чомусь сьогодні користувалася особливою популярністю у циган, причому не лише погадати пропонували, що в принципі досить звично, а й просили сфотографувати, хоча фото прислати їм не мають куди.

Провідала космічну рибу від arrise_viento, риби на місці не виявилось, десь попливла вже)

Ну і наостанок, треба ж було трохи "пошалить"








Tags: листи з небесної канцелярії, сам собі чаклун, фотомоменти, це зі мною, штуки
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments